Василий Андреевич Симоненко – цитаты

Промчались мимо годы скакунами,
Забрызгали водой из-под копыт -
И где-то вдалеке под их ногами
Крошатся искры из гранитных плит.

Бесцельно пронеслась и торопливо,
Вдали растаяв, молодость моя.
О, почему, рукой вцепившись в гриву,
Не оседлал безудержную я?

И не промчался в бешеном аллюре,
Терзаемый ветрами и людьми,
Навстречу солнцу, радости и буре,
Навстречу смерти, чёрт возьми!

На білих конях пронеслися роки,
Забризкали водою з-під копит —
І десь далеко дзвонять їхні кроки,
І крешуть іскри із камінних плит.

Так молодість безцільно пролетіла,
Її, бездумну, в далеч понесло.
О, чом я не схопився за вудила
І на пусте не вискочив сідло!

І не промчався в дикому алюрі,
Повітря розриваючи грудьми,
Назустріч сонцю, радощам і бурі,
Назустріч смерті, чорт візьми!

Не знаю кем мне дьяволом, иль Богом
Даровано призвание грустить:
Земное и прекрасное любить
И правду говорить в глаза бульдогам.

Не знаю, ким — дияволом чи Богом -
Дано мені покликання сумне:
Любити все прекрасне і земне
І говорити правду всім бульдогам.

Ты — человек. Это — истина.
Знаешь об этом иль нет?
Улыбка твоя — единственная.
Мука твоя — единственная,
Глаза — одни на весь свет.

Больше тебя не будет.
Завтра на этой земле
Другие будут жить люди,
Любить снова будут люди -
В радости, в свете, во мгле.

От мира тебе в награду -
Лес, море, ковыль в степи...
И жить торопиться надо,
Любить торопиться надо -
Смотри не проспи!

Ведь ты человек. Это — истина.
И — хочешь того или нет -
Улыбка твоя — единственная.
Мука твоя — единственная,
Глаза — одни на весь свет.

Ти знаєш, що ти — людина?
Ти знаєш про це чи ні?
Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні.

Більше тебе не буде.
Завтра на цій землі
Інші ходитимуть люди,
Інші кохатимуть люди -
Добрі, ласкаві й злі.

Сьогодні усе для тебе -
Озера, гаї, степи.
І жити спішити треба,
Кохати спішити треба -
Гляди ж не проспи!

Бо ти на землі — людина,
І хочеш того чи ні -
Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні.

Я вас встречал в те горестные годы,
Когда огонь до неба доставал,
И почерневший купол небосвода
Рёв самолётов вражьих раздирал...

Тогда вас люди называли псами,
— Ведь вы лизали немцам башмаки,
Орали «Хайль» осипшими басами,
Ревели «Ще не вмерла» от тоски.

Где вы прошли — пустыни и руины,
Для трупов не хватало больше ям.
Плевала кровью «Ненька Украина»
В хозяев ваших, прямо в хари — вам.

Вы б пропили её, забыв о Боге,
Вы б выжили и нас с своей земли,
Когда бы Украине на подмогу
С востока не вернулись «москали».

Теперь вы снова, подвязавши кости,
Торгуясь, как потасканная ***ь,
Нацистов новых кликаете в гости
— Украинские хлеб и сало жрать.

Вы будете слоняться по чужбинам,
Пока вас чёрт к себе не заберёт.
Но знайте — не погибла Украина
Фашистам даст отпор и не умрёт!

Ні, не вмерла Україна!

Я зустрічався з вами в дні суворі,
Коли вогнів червоні язики
Сягали від землі під самі зорі
І роздирали небо літаки.

Тоді вас люди називали псами,
Бо ви лизали німцям постоли,
Кричали «хайль» охриплими басами
І «Ще не вмерла...» голосно ревли.

Де ви ішли — там пустка і руїна,
І трупи не вміщалися до ям, –
Плювала кров'ю «ненька Україна»
У морди вам і вашим хазяям.

Ви пропили б уже її, небогу,
Розпродали б і нас по всій землі,
Коли б тоді Вкраїні на підмогу
Зі сходу не вернулись «москалі».

Тепер ви знов, позв'язувавши кості,
Торгуєте і оптом, і вроздріб,
Нових катів припрошуєте в гості
На українське сало і на хліб.

Ви будете тинятись по чужинах,
Аж доки дідько всіх не забере,
Бо знайте — ще не вмерла Україна
І не умре!

Можна все на свiтi вибирати, сину,
Вибрати не можна тiльки Батькiвщину.

Можно всё на свете выбирать, как хочешь,
Только не Отчизну-Матушку, сыночек.

Можна вибрать друга i по духу брата,
Та не можна рiдну матiр вибирати.
За тобою завше будуть мандрувати
Очi материнськi i бiлява хата.
I якщо впадеш ти на чужому полi,
Прийдуть з Украïни верби i тополi,
Стануть над тобою, листям затрiпочуть,
Тугою прощання душу залоскочуть.

Можно выбрать друга и по духу брата,
Но нельзя, сыночек, маму выбирать нам.
У тебя повсюду будут за плечами
Этот дом и очи матери в печали.
Если ж пасть придётся в поле на чужбине,
Тополя да вербы придут с Украины,
Станут над тобою, трепеща листвою,
Скорбно напоследок отпоют-отвоют.