Кто сверху? (Хто зверху?)

Это мои малюсенькие варёные друзья, сопровождавшие меня пять лет в институте и ещё год магистратуры — макарончики!

Це мої малесенькі відварені друзі, які супроводжували мене п'ять років інституту і ще рік магістратури — макарончики!

Пояснение к цитате: 
во время конкурса, условие которого - опознать вещи на ощупь

Похожие цитаты

«В кожної нації свої хвороби. В рос*ї — невиліковна!»
#ЛінаКостенко
***
Не любить слово стимулів плечистих
Бо п'є натхнення тільки з рік пречистих
***
Непокаране зло регенерує себе.

Гей, де ви, де ви
Друзі мої, для кого і з ким?
Ви так довго шукали вогонь,
А видно лиш дим.

Эй, где вы, где вы,
Мои друзья, ради кого и с кем?
Вы так долго искали огонь,
Но видно лишь дым.

У нас на кожну проблему можна лягти й заснути. Прокинутись через сто років — а вона та сама.
***
У всіх країнах мови як мови, інструмент спілкування, у нас це фактор відчуження. Глуха ворожість оточує нашу мову, навіть тепер, у нашій власній державі. Ми вже як нацменшина, кожне мурло тебе може образити. Я ж не можу кроку ступити, скрізь привертаю увагу, іноді навіть позитивну, але від цього не легше.
Бо в самій природі цієї уваги є щось протиприродне, принизливе. Людина розмовляє рідною мовою, а на неї озираються.

Не думай про завтра, це за тисячу років, а я завжди поряд!
І що таке щастя — не знають мільйони, а ми його творим!
Давай ще сьогодні покажемо людям, як треба любити!
Не думай про завтра, ще так багато треба зробити.

Не думай про завтра, это за тысячу лет, а я всегда рядом!
И что такое счастье — не знают миллионы, а мы его создаем!
Давай уже сегодня покажем людям, как надо любить!
Не думай про завтра, еще так много надо сделать.

А люди йдуть. За одним другий і третій, і так без кінця. Вороги й друзі, близькі й сторонні — і всі кричать у мої вуха криком свого життя або своєї смерті, і всі лишають на душі моїй сліди своїх підошв. Затулю вуха, замкну свою душу і буду кричати: тут вхід не вільній!

А люди идут. За одним другой и третий, и так без конца. Враги и друзья, близкие и посторонние — и все кричат в мои уши криком своей жизни или своей смерти, и все оставляют на душе моей следы своих подошв. Закрою уши, запру свою душу и буду кричать: здесь вход не свободный!