Ему надоело доказывать, что у него добрая и глубокая душа, вот он и строит из себя злюку и верхогляда, нарочно демонстрирует буйный, а то и грубоватый нрав.
А мозг хорошо функционирует, только когда спокойна душа. За спокойствие души нужно платить.
У человека в душе дыра размером с Бога, и каждый заполняет её как может.
— Если хотят умереть, пусть умирают.
— Ну, знаешь ли... Нельзя так говорить!
— Душа, способная на самоубийство, уже одержима. Не важно, жив человек или нет, его уже не спасти.
Трудно жить в мире со своей душой, когда вокруг эта кричащая путаница. Но, несмотря на поголовное притворство, тяжелую работу и разбитые мечты, это все еще прекрасный мир. Будьте осторожны. Старайтесь быть счастливыми.
И даже яркое сияние софитов не сможет скрыть тьму человеческой души...
Пояснение к цитате:
Black Butler Vol.7.
А ещё...
Марія із Маріуполя на держкордоні з Польщею
Перечитує список із непрощѐнного і непро̀щеного
Марії із Маріуполя вітер волосся пестить
Марія носить на шиї смерть, ніби натільний хрестик
Переживає: «Хоч би не думали, що начепила таке навмисне»
Марія ту смерть прикриває червоним намистом
Марія тішиться дуже намистом, а ще — зеленими кедами
У неї серце розбите бомбами і ракетами
Шкіра її тонка, за відчуттями — ніби обідрана
Якби ж вона могла плакати, то сльози б лилися відрами
Вона би викричала, нігтями видрала дірку у часопросторі
Багажник Маріїної машини заповнений помстою
Цілеспрямованою, високоточною, контрабандною
Марія кутає помсту у пледик з мультяшними пандами
Рожевий, плюшевий пледик, приємний на дотик
Маріїн скелет — із найміцнішої азовсталі
Марія думає: «Якщо сьогодні все добре піде —
Доїду до Львова, а завтра уже на південь»
Помста в її багажнику — смертоносна, люта, позазаконна
Марія збирала її поза межами й поза кордонами
України, Польщі, Європи та видимого світу
Ті знайомі говорять Марії: «І що з того, що ми померли?
У нас тут свій Маріуполь, бач, який гарний
У мертвих теж є що передати для армії
У нас довжелезні списки непро̀щеного й непрощѐнного
Наша помста виросла із домів, що згоріли дощенту
Помстою би вхерачить стерв’ятників, що на згарищі гні̀здяться
Зможеш, Маріє? Ти ж добре знаєшся на логістиці»
Помста в багажнику в неї холодна, важка, але серце її гріє
Маріуполь тим часом чекає. Чекає свою Марію