Эта лодка тоже пуста
Линь-Цзы рассказывал:
Когда я был молодым, мне нравилось плавать на лодке. У меня была маленькая лодка: в одиночестве я отправлялся плавать по озеру и мог часами оставаться там.
Однажды я сидел с закрытыми глазами и медитировал. Была прекрасная ночь. Какая-то пустая лодка плыла по течению и ударилась о мою. Во мне поднялся гнев! Я открыл глаза и собирался обругать побеспокоившего меня человека, но увидел, что лодка пуста.
Моему гневу некуда было двигаться. На кого мне было его выплёскивать? Мне ничего не оставалось делать, как вновь закрыть глаза и начать присматриваться к своему гневу. В тот момент, когда я увидел его, я сделал первый шаг на моём Пути.
В эту тихую ночь я подошёл к центру внутри себя. Пустая лодка стала моим учителем. С тех пор, если кто-то пытался обидеть меня и во мне поднимался гнев, я смеялся и говорил:
— Эта лодка тоже пуста.
Я закрывал глаза и направлялся внутрь себя...
Ти буваєш не сама, ти буваєш у собі;
Ти буваєш, де ніхто не знає.
Ти сідаєш край вікна, в небі хмари голубі,
Але й все ж вони колись зникають.
Хто ти, човне? Що шукаєш? Відки і куди пливеш?
І за чим туди шукаєш? Що пробув? Чого ще ждеш?
Біг мій вічний — тож не знаю. Хвиля носить, буря рве,
Скали грозять, надять-просять к собі береги мене.
Не один втонув тут човен, та не кождий же втонув;
Хоч би й дев'ять не вернуло, то десятий повернув
А хто знає, може, в бурю іменно спасешся ти!
Може, іменно тобі ся вдасть до цілі доплисти!
Все на світі, як вода, світла радість і біда.
Все тече і все біжить в нікуди.
Все на світі, як пісок; залиши на ньому крок -
Змиє все вода, було й так буде!
Увидел сегодня калошу мою
И потащил её прямо к ручью.
И прыгнул в неё, и поёт:
«Вперёд, моя лодка, вперёд!»
А того не заметил герой,
Что калоша была с дырой...
Берег песчаный.
На лодку рыбачью присев,
тебе внимаю —
этой повестью о любви
зачарован и опьянен…