Забути все здається я б ніколи не зумів.
Новий дзвінок скидає відлік волі на нулі.
І погляд твій — він вартий більше ніж мільони слів,
Вічно далекий, як і твій улюблений Далі.
Забыть все, кажется, я бы никогда не сумел.
Новый вызов сбрасывает отсчет свободы на нуле
И взгляд твой — он стоит более миллиона слов,
Вечно далек, как и твой любимый Дали.
Чи знаєш ти, як сильно душу б`є безжальний дощь?
Так ніби він завжди чекав лише мене.
А як болить зимовий спокій нашого вікна,
Ніжно пастельний, як твій улюблений Моне.
Знаешь ли ты, как сильно душу бьет безжалостный дождь?
Как будто он всегда ждал только меня.
А как болит зимний покой нашего окна,
Нежно пастельный, как твой любимый Моне.
Той, хто невдовзі впаде,
Звільнить простір для того,
Хто далі йде.
Той, хто до краю дійде,
Зведе сходи для того,
Хто далі йде.
Тот, кто скоро упадет -
Освободит место для того,
Кто дальше идет.
Тот, кто до края дойдет,
Возведет лестницу для того,
Кто дальше идет.
Надія (перша поезія Лесі Українки)
Ні долі, ні волі у мене нема,
Зосталася тільки надія одна:
Надія вернутись ще раз на Вкраїну,
Поглянути ще раз на рідну країну,
Поглянути ще раз на синій Дніпро, –
Там жити чи вмерти, мені все одно;
Поглянути ще раз на степ, могилки,
Востаннє згадати палкії гадки…
Ні долі, ні волі у мене нема,
Зосталася тільки надія одна.
Розбитими колінами ввіпершись об асфальт,
Повільно сходить сонце із перших шпальт.
Ловлю оком, точніше його краєм
Твій безтілесний схід і нарікаю в собі раєм.