Ліна Костенко

Це ж треба мати сатанинський намір,
чаїть в собі невиліковний сказ,
щоб тяжко так знущатися над нами
та ще й у всьому звинуватить нас!

На Заході забагато Світла, а на Сході — Пітьми, Україна поле битви і то вже втретє офійно, не офіційно знають історики. Краще кидати доброго мʼяча, але за Добро, Заходу, ніж кидати негатив Сходу, бо тим вони робляться сильніші. Але найкраще це робити Добро тут, у себе дома, в Україні.
І ніяке примирення, мир я не сприймаю. Зло має бути покарано і знищено, а Україна перемогти.
Я щаслива людина, бо мій народ ніколи нікого непоневолював і я нещасна людина, бо мій народ поневолений віками. Час, щоб зняти ці пута, пута з голови, що і малювали митці на голові Христа.
Жовто-блакить народжує живе

Ті, що народжуються раз на століття,
умерти можуть кожен день.
Кулі примхливі, як дівчата, –
вибирають найкращих.
Підлість послідовна, як геометрія,
вибирає найчесніших.
Тріпочуть під вітром короткі обривки життя.
І тільки подвиг людського духу
доточить їх до безсмертя

Світає, Господи, світає…
Земля у росах, як в парчі.
Маріє, Діво Пресвятая,
це ти так плакала вночі?

По вулицях ходять мертві,
та їх не бачить ніхто.
Свічки їм не ставлять у церкві.
Крізь них проїжджають авто.
Ніхто їм не скаже: Здрастуй.
Ніхто не присвячує шпальт.
У місті не топчуть рясту,
у місті топчуть асфальт.
Обличчя втомою стерті.
Облом. Тарапата. Бедлам.
По вулицях ходять мертві.
Вони не читають реклам.
Не їм сигналять клаксони.
Не їм мигтить світлофор.
Безсмертні душі безсонні,
над ними святий омофор.
І там, де тіні простерті
каштанів і лип вікових, —
по місту блукають мертві,
які ще люблять живих.

І жах, і кров, і смерть, і відчай,
І клекіт хижої орди,
Маленький сірий чоловічок
Накоїв чорної біди.
Це звір огидної породи,
Лох-Несс холодної Неви.
Куди ж ви дивитесь, народи?!
Сьогодні ми, а завтра – ви.

#ЛінаКостенко

Чи справді вірив я у перемогу
в такій тяжкій нерівній боротьбі?
Так, вірив я. Найперше вірив — Богу.
І вірив людям. Людям і собі.

А ви думали, що Україна так просто? Україна — це супер! Україна — це ексклюзив. По ній пройшли всі катки історії. На ній відпрацьовані всі види випробувань. Вона загартована найвищим гартом. В умовах сучасного світу їй немає ціни.

Віки ідуть. А нам усе амінь.
Нема спокою між Дніпром і Бугом.
Вже стільки літ, вже стільки поколінь! -
усе життя — між шаблею і плугом.

Просніться, люди! Це погані сни.
Нове століття в шибку заглядає.
Той самий чад, ті ж самі казани,
лиш інший диявол дрова підкидає

Боже мій, Боже мій, Боже! Душу врятуй від грабунку!
Далекі слова мого крику від снів мого порятунку!
...
Не віддаляйся від мене, дай мені грім Твоїх кроків.
Немає у мене війська, немає у мене пророків.
Вже ділять мою одежу, уже й жеребкують шати.
Чому ж Ти не хочеш, Боже, на поміч мені поспішати?!
Врятуй мою душу, Боже, благаю Тебе, нездвиженного,
душу мою, одиначку, із лап собаки скаженого!
Я тихо молився, Боже, тепер я кричу вже криком —
прикрий мою душу, Боже, щитом малим і великим!
Не дай мені, Боже, впасти на цьому барвінку хрещатому,—
на всі свої покоління імення Твоє кричатиму!
Псалом22 (уривки)

Ми — спадкоємці спадків розграбованих.
Ми — власники сплюндрованих святинь.
Ми вже як тіні на своїй землі.
Хто зрозуміє нашу ностальгію?

Болить мені... Ти знаєш, як болить?
Болить біда, що зараз в Україні.
Ця рана душу втомлену ятрить,
і сліз не можу втримати я нині...
Війна... Не оголошена ніким,
вбиває і калічить українців.
І це наш брат? Та і чи був він ним?
Щоб убивати нас прислав чужинців.
Цей маразматик воювати звик...
Бо ж не своїх дітей кидає в пекло.
За хворий мозок, за імперський бздик,
життя вже не одне навіки смеркло.
Болить мені... Ти знаєш, як болить.
Ця рана не дає мені спокою.
І ця неоголошена війна,
розв'язана «братерською» рукою...

І я повстав. Душа спитала — доки?!
Втопили край у підлості і злі.
І я сказав: чужинці дайте спокій!
Не стійте зради на моїй землі👊

«В кожної нації свої хвороби. В рос*ї — невиліковна!»
#ЛінаКостенко
***
Не любить слово стимулів плечистих
Бо п'є натхнення тільки з рік пречистих
***
Непокаране зло регенерує себе.

Що ж, авторучка — це не шабля із піхов.
Ворожа кров не бризне з-під пера.
І лиє дощ. І гетьман не приїхав.
Неслушний час. І все-таки пора.
Пора, пора!
Живеться, як на Етні.
Ганьбу віків лиш магма відпере.
Це лиш слова. Зате вони безсмертні.
Вгамуйте лють. Їх куля не бере.